П’ятий рік повномасштабної війни за власну незалежність і можливість самостійно визначати своє майбутнє щодня ставить перед Україною складне питання щодо повноцінного функціонування транспортної системи, яка є мішенню для варварських ударів країни агресора. Від адекватної відповіді на це без перебільшення екзистенційне питання напряму залежить виконання військових завдань та потреб сил оборони, забезпечення соціальної мобільності населення та ефективна робота економіки.

Останні пів року система працює на виснаження: кратне збільшення військових ударів по об’єктам залізничної та енергетичної інфраструктури, рухомому складу фізично вибиває логістику цілих регіонів і ставить під загрозу роботу підприємств.

Останній приклад – заява найбільшого в країні металургійного підприємства “АрселорМіттал Кривий Ріг” про зупинку гірничодобувних та сталеливарних потужностей через перебої з поставками сировини та вивезенням продукції залізничним транспортом. Можна, звичайно, звинувачувати “Укрзалізницю” в неналежному плануванні і управлінській недбалості, але очевидний факт у іншому: жодна транспортна компанія в світі не зможе сама вистояти під таким тиском і постійними ударами ворога.

171 атака тільки за останній місяць, гинуть люди, десятками вибувають з робочого парку локомотиви та вагони – ціною надзусиль та героїчної роботи простих залізничників вдається забезпечувати рух і підтримувати життєдіяльність транспортної системи країни. Але надзусилля не можуть тривати довго. Внутрішні ресурси компанії практично вичерпані.

Навіть якщо абстрагуватись від хронічної нестачі коштів “Укрзалізниці” для забезпечення перевізної роботи потрібне оперативне заміщення рухомого складу та локомотивів, запасні частини для ремонтів, спеціалізована техніка. Сьогодні. Тут і зараз. Якщо проводити виконання цих завдань встановленими процедурами – фінансові плани, державні закупівлі, внутрішні процедури і т.п. – результат якщо і буде то відкладений у часі. Тоді як запас міцності системи практично вичерпаний.

Важливо розуміти, що обсяги перевезень УЗ вже сьогодні залишаються майже на 50% нижчими порівняно з довоєнним періодом. Подальше скорочення доступного тягового та рухомого складу створює реальний ризик нового падіння обсягів перевезень. А це означає не лише логістичні ускладнення для бізнесу, а й прямі макроекономічні наслідки: скорочення експортних поставок, зменшення валютної виручки та втрати податкових надходжень до державного бюджету.

В умовах війни це вже питання не лише транспортної стійкості, а економічної безпеки держави. Потрібні швидкі і ефективні рішення – як це працює в оборонній сфері показав досвід Рамштайну. Політичне залучення топ-посадовців, конструктивна співпраця з партнерами, оперативні запити і активна робота по їх виконанню. Мінімум бюрократії – максимум ефективності.

Цей досвід  варто поширювати і на інфраструктурному фронті. Партерами тут можуть виступити як європейські країни Балтії та Східної Європи, що мають парк придатний для роботи на колії 1520 та відповідні запаси, так і пост-радянські країни, що не входять до “осі зла” – Азербайджан, Казахстан, Арменія.

Напрацьовані раніше бізнес-зв’язки та досвід спільних транспортних проєктів може стати гарною базою для нових форматів співпраці, головна мета якої – підтримка нормальної роботи залізничного транспорту країни. Віднайти і запустити дієві механізми такого партнерства –  пріоритетне завдання для профільного міністерства і українських дипломатів за кордоном.